Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору «СКОРБОТНА ПАМ`ЯТЬ ПОКОЛІНЬ»

 

Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору «СКОРБОТНА ПАМ`ЯТЬ ПОКОЛІНЬ»

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу.



Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору 

«СКОРБОТНА ПАМ`ЯТЬ ПОКОЛІНЬ»

 

Мета. Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Обладнання. Свічечка, свідчення очевидців, факти Голодомору, Указ Президента України, запис пісень, ілюстрації, 

Словникова робота:

Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 19321933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР

Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами

 

Учитель. (Горить свічка)

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

 

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верхвна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жолобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

 

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна

 

Безпосереднім свідченням голоду є статистичні відомості про природний рух населення, його смертність, книги метричних записів. Відомо, що органи ДПУ змушували секретарів сільських рад, ЗАГСів знищувати метричні книги, фальсифікувати відомості про смертність. За владними вказівками та негласними інструкціями лікарі теж старанно приховували істину смертності та її чисельність.

Об'єктивна статистика про справжню кількість жертв голоду нині відсутня. До 1 грудня 1932р. облік жертв голодомору ніхто не вів. Крім того, статистика смертності велася до 15 квітня 1933р., а потім її за командою Постишева припинили. До того ж всі дані про смертність суворо засекречувалися. 

Саме тому не можуть історики по сьогоднішній день підрахувати справжню кількість жертв голодомору. А ще було знищено більш-менш об'єктивне джерело статистики - перепис населення за січень 1937р., яке показало зниження населення в країні на 15 млн. осіб. Учасників перепису було репресовано. Різні джерела називають різні цифри жертв голодомору в Україні - від 531 тис. осіб до 7 млн. 200тис. жертв. Не так давно дослідник Василевський дійшов висновку, що від геноциду по відношенню до українського народу у роки голоду 1932-1933 рр. загинуло 7 млн. 125 тис. 850 осіб. А одна з міжнародних конференцій на тему голодомору в Україні 1932-1933рр. дійшла висновку, що жертв було близько 10 млн. 

Однією з причин голоду була колективізація «по-сталінськи». До кінця 1932р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств. Але як колективізовано? 

Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Колективізація передбачалася в артільній формі. Починаючи з лютого 1930р. у людей почали масово відбирати корів, коней, дрібну худобу й птицю. В результаті селяни почали різати велику рогату худобу, що призвело до скорочення її поголів'я майже на 15млн. голів. 

Крім того, план здавання продуктів колгоспами був такий високий, що людям майже нічого було видавати. Колгоспники жили за рахунок своїх присадибних ділянок. Але й тут надвисокі податки змушували селян розпродавати майно, худобу й залишати села. В 1928-1931рр. кількість селянських господарств в Україні зменшилось на 352 тисячі. Ця обставина теж далася взнаки в 1932-1933рр., під час голоду. 

Наступною передумовою майбутнього голоду було так зване «розкуркулення» коли було фактично знищено всі господарства заможних селян. їх оголошували «куркулями» і виселяли на Північ або Сибіру. 

Важкою була доля тих селян, що залишилися у своїх домівках. Введення 1932р. в дію «внутрішнього паспорта» забороняло без дозволу влади залишати село і фактично людей закріпачувало. 

Допомога не приходила. Дуже багато районів були занесені «на чорну дошку», тобто потрапляли в число боржників, оточувалися внутрішніми військами. Ніхто звідти не міг виїхати. Туди ж не завозилися ніякі види продовольства. Це було щось схоже на «гетто» для українців, на зразок влаштованих нацистами «гетто» для євреїв у роки Другої світової війни. З українських «гетто» вирватись було неможливо. Чекісти на кордонах нікого не випускали. І не було в них ні жалю, ні совісті. Взагалі не було нічого людського. Бо як може людина, якщо вона дійсно людина, а не людиноподібна істота, викидати з поїздів дітей, котрі якимось чином дісталися залізничних станцій і у «собачих будках» під вагонами або у тамбурах вагонів намагалися виїхати за межі вражених голодом районів. Або як можна було чекістам, багато з яких поті пишалися своїми досягненнями, мали відзнаку від уряду, викидати прямо на ходу з тих же поїздів людей, що купили на останні гроші продовольство і везли своїм голодним родичам. При цьому продовольство конфісковувалося. 

Результати «діяльності» чекістів могли бачити всі, хто в цей період проїздив залізницею неподалік від голодуючих районів України. Тисячі трупів лежали уздовж залізничної колії. 

Скільки жителів у селах забрав голодомор, і до сьогодні невідомо. Штучний голодомор в Україні визнано одним з найбільших актів геноциду, яке знало людство. 

Третина всіх померлих від голоду - це діти. А до якої статистики віднести тих, кого сталінські чекісти розстріляли за кілька колосків, чи які померли, засуджені за ці ж колоски до тривалого ув'язнення у в'язницях чи таборах? 

А - це знову таки в першу чергу діти! А куди віднести тих, хто зумів виїхати таки з голодних сіл, але прожити в місті так і не зміг, адже там була карткова система? І селяни, які не мали карток на продовольство, були приречені і в містах на голодну смерть, їх трупи регулярно збирали на вулицях українських міст і або ховали у братських могилах на цвинтарях, або складали у моргах лікарень для медичних експериментів. І до ніг кожного була прив'язана табличка з надписом «дистроф». 

Здається тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. А, виявляється, такі «сліпі» були. І ці «сліпі» свідомо заявляли всім, що в Україні ніякого голоду не було й немає. 

Ніяких документів на сьогоднішній день не збереглося, лише по декілька сторінок у книгах місцевих істориків - краєзнавців, котрі по крупинках збирали матеріали. Скупі сторінки правди , за якими мільйони знівечених душ, украдених життів, зруйнованих сімей. 

 

Старожили розповідають: Страшні роки були. Люди перетворювалися на звірів. 

Так, їли люди людей. Одна жінка навіть рідну дитину з'їла, а потім з розуму зійшла. їли траву листя, качани кукурудзи без зерна. Часто пухли з голоду і вмирали. А кому вдалося віднайти шмат хліба і з'їсти всмак, теж вмирали від завороту кишок. 

 

Павло Тичина

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.

 

У той час, як українські селяни пухли і вмирали з голоду, за кордон вивозилися продовольство і, зокрема, таке потрібне для врятування голодуючих в Україні - зерно. В портах із-за відсутності спеціальних приміщень для зберігання зерна, воно лежало величезними горами просто неба, так-сяк накрите брезентом, і гнило, псувалося, бо не вистачало кораблів для його вивезення за кордон. Це ще один доказ геноциду влади проти свого народу. 

 

У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

 

Заключне слово вчителя 

Не дай Боже, нікому пізнати того страхіття, коли мучить голод. Тоді перестаєш думати, перестаєш вірити і сподіватися; перетворюєшся на голодного звіра з однією-єдиною мрією - поїсти. 

Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Історія запровадження Дня па́м'яті жертв голодомо́рів  

Запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів».

Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій».

Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

В Указі сказано:

На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада

 

Отже ти вже знаєш, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно творений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор.

На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору  25 листопада, в суботу,  з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

 

Україна пам’ятає!

Світ визнає!

Лунає пісня «Молитва за Україну».

 



Создан 24 ноя 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником